Як працюватиме накопичувальна пенсійна система в Україні: пропозиції Мінсоцполітики

1

Пропонується встановити внески на рівні 4%(2% роботодавець + 2% працівник) з одночасним зменшенням ЄСВ та ПДФО

Міністр соціальної політики України Марина Лазебна розповіла, як планується запроваджувати обов’язкові пенсійні накопичення в Україні.

Які ризики на старті?

У Мінсоцполітики пропонують використовувати діючу інфраструктуру та вже апробовані механізми контролю й утриматись від створення додаткових інституцій за рахунок бюджетних коштів, зокрема:

ДПС щодо контролю сплати внесків,

Держказначейства щодо приймання, обліку внесків від роботодавців, клірингу, перерахування їх частини до ПФУ,

Пенсійний фонд щодо персоніфікації цих внесків по конкретним людям,

Накопичувальні пенсійні фонди та компанії, що здійснюють їх операційну діяльність – компанії з управління активами, адміністратори, зберігачі щодо безпосереднього пенсійного накопичення управління активами, адміністрування, зберігання активів.

Не можна створювати “особливих умов”, монополій, запроваджувати на старті неапробовані процеси. І для державних, і для приватних накопичувальних пенсійних фондів мають бути однакові “правила гри”, умови створення, роботи, технології захисту пенсійних накопичень, державного нагляду за ними, інвестування, обліку, тощо.

Розмір внесків та джерела їх сплати

На старті системи пропонуєься встановити внески на рівні 4% (2% роботодавець + 2% працівник). При цьому, Прем’єр-міністр висловив готовність одночасно відповідно зменшити ЄСВ та ПДФО, щоб не збільшувати навантаження на бізнес.

За розрахунками Мінсоцполітики старт системи з внесками в розмірі 4% забезпечить виконання мінімальних зобов’язань України щодо пенсійного забезпечення згідно ратифікованої конвенції МОП на рівні 40% при наявності передбаченого законодавством України страхового стажу. За умови поступового збільшення внесків до 7% коефіцієнт заміщення наблизиться до 50%.

Щодо кола учасників

Зараз законопроект передбачає всіх найманих працівників залучити до системи, але у Міністерстві пропонують:

1) дозволити особам, старшим за 50 років, за власним бажанням відмовитись від участі в обов’язковому пенсійному накопиченні. З одного боку, строк до виходу на пенсію у таких людей недостатній для формування значної суми накопичень. З іншого боку, відсутність внесків до накопичувальної системи на користь таких людей підвищить їх привабливість на ринку праці, що сприятиме працевлаштуванню людей передпенсійного віку.

2) включити до кола учасників другого рівня пенсійної системи:

осіб, які доглядають за дитиною до досягнення нею трирічного віку та отримують відповідне грошове забезпечення;

осіб, які фактично здійснюють догляд за дитиною з інвалідністю, за особою з інвалідністю I групи або за особою, яка досягла пенсійного віку та за висновком закладу охорони здоров’я потребує постійного стороннього догляду та отримують відповідне грошове забезпечення;

осіб, які отримують допомогу по тимчасовій непрацездатності, а також осіб, які перебувають у відпустці у зв’язку з вагітністю та пологами і отримують відповідне грошове забезпечення;

патронатних вихователів, батьків-вихователів дитячих будинків сімейного типу, прийомних батьків, якщо вони отримують грошове забезпечення відповідно до законодавства.

Щоб запобігти знеціненню накопичень, пропонується працювати над побудовою надійної системи. Зараз у нас відбулись зміни в державному регулюванні пенсійних накопичень, його з липня здійснює Національна комісія з цінних паперів та фонового ринку, яка має побудувати прозорий, конкурентний та надійний ринок надавачів послуг. Також має зростати роль Національного банку України, як регулятора банківського та страхового сектору.

Щодо захисту активів, то в будь-яких країнах є шахраї, в будь-яких способах накопичення на майбутнє є ризики. В накопичувальних системах країн, які існують вже декілька десятків років, напрацьована ціла низка запобіжників, які вбудовуються законодавством у самі механізми роботи пенсійних фондів. Якщо держава контролює їх дотримання, система працює надійно.

Таких запобіжників вже в нашому діючому законодавстві про добровільне пенсійне накопичення більше 40.

Наприклад, такі механізми:

Щоденна звітність та її публічність. Накопичувальні фонди щоденно оприлюднюють показники своєї діяльності, а людина може щоденно контролювати зміну своїх накопичень і в будь-який момент перевестись в інший фонд без штрафів, якщо їй будь-що не подобається.

Вимоги до професійності компаній, що надають послуги. Є цілий ряд законодавчих вимог до персоналу, капіталу, організації роботи тих, хто надає послуги на цьому ринку, для роботи обов’язково потрібна ліцензія, потрібно щоденно виконувати ліцензійні умови.

Звітність за міжнародними стандартами та обов’язковий аудит. Фонди звітують за міжнародними стандартами фінансової звітності та обов’язково проходять щорічний аудит, так само компанії з управління активами, зберігачі та адміністратори пенсійних фондів.

Неможливість банкрутства. Накопичувальний пенсійний фонд не може бути ліквідований за законодавством про банкрутство. Якщо засновники мають бажання припинити діяльність фонду, то вони за пів року до цього затверджують у державного регулятора план ліквідації фонду, де передбачено переведення всіх накопичень людей до інших фондів за вибором людини.

Розподіл функцій та взаємний щоденний контроль. Накопичувальний пенсійний фонд – це фактично не одна установа, а чотири: сам фонд, адміністратор, компанія з управління активами та банк-зберігач, і вони зобов’язані законодавством контролювати один одного в щоденному режимі – куди направляються кошти, як оцінюється вартість активів, тощо. Кожну операцію з пенсійними накопиченнями контролюють щонайменше два суб’єкти та несуть за це відповідальність. Тому тут ризики шахрайства значно нижчі, ніж в установах, де немає такої системи взаємоконтролю.

“Розкладати яйця по різних корзинах”. Напрямки, куди саме можна вкладати кошти, вимоги щодо якості таких інструментів визначені законом. Також закон встановлює вимоги щодо диверсифікації активів – розкладання “по різних корзинах”: не більше 5% активів в зобов’язання одного підприємства, не більше 10% у нерухомість, тощо. Тому фонди не можуть вкладати пенсійні накопичення людей в аби що, а також не можуть всі накопичення вкласти в один банк або в одне підприємство і втратити, якщо воно збанкрутує.

Законодавче обмеження витрат. Законом також обмежений граничний рівень витрат, які можна здійснювати за рахунок пенсійних активів, щоб пенсійні накопичення не “проїдались” через витрати.

Як ще варто посилити захист пенсійних накопичень:

Найефективніший спосіб захистити накопичення протягом тривалого часу – диверсифікувати інвестиції. Пенсійні фонди скрізь у світі – потужний внутрішній інвестор. Але у нас для залучення їх ресурсів в економіку є обмеження.

У нас фактично відсутній фондовий ринок і мало уваги приділяється розвитку портфельних інвестицій в реальний сектор, хоча у світі частка таких інвестицій зростає. Тому пенсійні активи переважно інвестуються у ОВДП та банківські депозити, і лише незначна їх частка в банківські метали, корпоративні облігації, акції, нерухомість, землю.

Тому вкрай важливо, щоб регулятори фінсектору разом з економічним блоком Уряду запропонували надійні інструменти, гарантовані державою, цільові, для залучення саме пенсійних активів в розвиток економіки – пріоритетних галузей, певних регіонів, стратегічно важливих та інфраструктурних проектів. У нас відбувається земельна реформа, прикро було б не використати її можливості для примноження пенсійних накопичень наших громадян, для цього також потрібно створити надійні механізми.

Оскільки пенсійні накопичення – соціально важливі кошти, то їм потрібен додатковий захист від неповернення під час ліквідації підприємств та банків, визнання їх неплатоспроможними. Зокрема, повернення пенсійних активів має відбуватись одразу після сплати податків державі та зарплати працівникам. Це суттєво покращило б захист пенсійних накопичень.

Також має безумовно забезпечуватись виконання рішень судів щодо пенсійних активів, за цим має бути особливий контроль на найвищому рівні.

 

Про автора

1 коментар

Коментувати