Спогади війни…

0

”Війна увірвалася в моє життя, коли мені не було ще й 11 років…”

   (спогади очевидиці тих подій).

 Комсомольчанка Галина Сізінцева, яка родом із Архангельської області, звістку про початок Великої Вітчизняної війни отримала саме в обласному центрі. “ Это было счастливое лето. Из глухой деревеньки меня впервые привезли в город, где я впервые увидела  большие дома, машины.

У нас кроме лошадей ничего не было, а трактор и тот был в диковинку. Мне все было интересно. И вдруг война! Город сразу закрыли и я смогла вернуться домой, когда мама прислала справку, что я колхозница. Что  ещё свежо в памяти? По дощатой мостовой идёт большая группа солдат. Все в одинаковой форме, со скатками через плечо. Их отправляли на фронт. Это была первая встреча с настоящей войной. Было страшно, что столько мужчин уходило из города». Галина Григорівна розповіла, що для дітей враз все змінилося. То вони бігали, гралися, а з початком війни всі подорослішали. Діти працювали з ранку до вечора на рівні із дорослими. Вони знали, що фронту потрібен хліб, сіно для коней. У селі не було ні радіо, ні світла. Всі новини дізнавалися із газети “Пионерская правда”. 11 – річна Галинка саме із газети почула про подвиги Олександра Матросова, Зої Космодем’янської, про партизанські загони. Влітку працювали в колгоспі, а взимку організовували “тимурівські” загони і допомагали односельцям. Також ходили до школи. Навчатися було важко, адже бракувало підручників, писали на газетах. Про кінець війни  Галина Сізінцева  розповіла:   «Я была уже в седьмом классе и как обычно вместе с другими учениками прибежали в школу, а двери закрыты. Дети как дети: бегали, прыгали, веселились. Вдруг вышел директор школы и говорит, что учиться не будем, сегодня День Победы. Сначала мы все застыли, а потом закричали, схватили котомки и со всех ног бросились домой. Радости нашей, как и взрослых, не было предела».

 Не оминула війна і сім’ю Галини Григорівни. Четверо братів пройшли нелегкими фронтовими дорогами, двоє із них загинули:Дмитро — під Нарвою, а Афанасій — під Смоленськом. Василь звільняв Калінінград, Віктор воював у складі Північного флоту.

До цього часу вона береже похоронки та фронтові листи і щороку у  День Перемоги перечитує їх.

 Галина Сізінцева із 1964 року мешкає у м.Комсомольську. Спочатку п’ять років працювала вчителем початкових класів у ЗОШ №1, а потім 16 років у ЗОШ №2. Має двох дітей, п’ять внуків та семеро правнуків. «Жизнь продолжается…», – сказала насамкінець нашої зустрічі учасниця війни, щаслива мама, бабуся і прабабуся, вчитель за покликанням – Галина Григорівна Сізінцева.

Comments are closed.