Ризики купівлі-продажу авто за довіреностю: варто чи ні?

0

  Купити або продати автомобіль за довіреністю для економії витрат на переоформлення майнових прав – це одна із тих помилок громадян, що призводять до несподіваних і аж ніяк не приємним наслідків. Сьогодні в часи складної економічної ситуації в державі багато охочих придбати або продати автомобіль, оформивши видачу так звану “генеральну” довіреність, як і належить, засвідчену у нотаріуса.

  Положення Цивільного кодексу України не передбачають оформлення такого виду довіреності як “генеральна”. Під даним поняттям особи розуміють довіреність якої передбачається широкий обсяг повноважень на вчинення юридично значущих дій від імені власника автомобіля перед третіми особами (ДАІ, МРЕВ, страхові компанії тощо).

  На переконання громадян похід до нотаріуса присипляє пильність таких покупців: мовляв, якщо вже довіреність підписав нотаріус, то сумніватися в “законності” правочину не має жодних підстав. Однак не все так просто, адже, отримуючи автомобіль разом з «генеральною» довіреністю, новий власник омріяного авто навіть не замислюється про те, що в будь-який момент він ризикує залишитися без свого залізного коня. І це в кращому випадку. У гіршому йому доведеться ще й доводити факт того, що автомобіль він не викрадав, а купив, віддавши свої чесно зароблені гроші. Оформлення довіреності не означає виникнення права власності на автомобіль!

 

  Тепер про все по-черзі. Перше і основне, що потрібно знати потенційному покупцеві, що набуває автомобіль шляхом отримання від продавця генеральної довіреності: після такої операції “продавець” залишається власником автомобіля. В будь-який момент він може зажадати повернення авто, передати його в заставу його або подарувати, взагалі, здійснити будь-який правочин. При цьому “продавець” має право будь-коли скасувати оформлену довіреність звернувшись до нотаріуса. І “покупцеві” залишиться тільки погодитися з волею власника. Чому? Тому що довіреність, що видається на авто (в даному випадку мова йде тільки про генеральну довіреність), є лише одним із видів представництва, передбаченого Цивільним кодексом України (далі за текстом-ЦК України. А представництво, згідно ст. 237 ЦК України, – це правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов’язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

  Сторонами в таких правовідносинах будуть представник так званий покупець автомобіля, а представником, довірителем – продавець. Відповідно до ст. 244 ЦК України, представництво, що грунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Довіреністю визнається письмовий документ, що видається однією особою іншій для представництва перед третіми особами. З цього випливає, що видача і отримання довіреності ні в якій мірі не пов’язані з переходом права власності на автомобіль від його власника до представника. Останньому надається лише (крім володіння і користування) можливість здійснювати операції з автомобілем в інтересах довірителя. Про це йдеться в ст. 239 ЦК України: “Правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов’язки особи, яку він представляє”. Іншими словами, якщо, наприклад, вам доведеться продати автомобіль, на який у вас є генеральна довіреність (зрозуміло, якщо таке право надане нею), виручена за нього сума належить довірителю. На жаль, це далеко не всі неприємності, які можуть виникнути в разі придбання автомобіля за довіреністю.

  Як зазначалось вище та відповідно до ст. 249 ЦК України, особа, яка видала довіреність, може в будь-який час скасувати довіреність або передоручення. Відмова від цього права є нікчемною. На практиці це означає, що, якщо довіритель запевнив вас, що ніколи і ні за яких обставин не відкличе довіреність, такі обіцянки і присяги є нікчемними, тобто недійсними навіть без оскарження в суді. Тому, як тільки ви отримаєте повідомлення від довірителя про скасування довіреності, ви повинні повернути його авто. До речі, у випадку, якщо вам неймовірно “пощастило” потрапити на недобросовісного громадянина-довірителя, про гроші, заплачених за автомобіль, доведеться забути, або ж звернутися з позовом про їх повернення в суд.

  Ще однією причиною залишитись без “придбаного” за довіреністю автомобіля може стати закінчення строку дії довіреності. Згідно ст. 248 ЦК України, саме це є першою підставою припинення дії такого документа. До речі, якщо у довіреності не вказаний строк її дії, це не означає, що вона видана “довічно” – вона буде дійсна до припинення її дії (ст. 247 ЦК України). Звичайно, якщо довіритель виявився людиною порядною, скасовувати видану довіреність він не стане. Але є один нюанс. Відповідно до тієї ж ст. 248 ЦК України, дія довіреності припиняється зі смертю довірителя. Значить, якщо така настане, всі права на автомобіль переходять до його спадкоємців, і “покупцеві” доведеться розлучитися зі своїм залізним  конем або спробувати отримати нову довіреність, видану вже спадкоємцями, після оформлення прав на спадщину, що малоймовірно буде позитивним.

  Не все так просто і зі страховкою. Зважившись на “покупку за довіреінстю”, слід чітко розуміти, що при наявності тільки полісу цивільно-правової відповідальності в разі ДТП однозначно виникнуть проблеми з отриманням страхового відшкодування. Погодьтеся, навряд чи страхова компанія буде виплачувати страховку вам, якщо автомобіль належить іншій особі. Звичайно, можна спробувати вирішити проблему, попросивши власника оформити на вас довіреність на отримання грошових коштів або переконавши його особисто подати страховику заяву про настання страхового випадку. Але тут, знову ж таки, все залежить від ваших взаємин з довірителем.

  Щоб уникнути подібних нюансів, при отриманні генеральної довіреності необхідно переконатися, що її текстом передбачено ваше право на отримання грошових коштів від третіх осіб або страхового відшкодування у випадку ДТП. Нарешті, можна особисто оформити добровільну страховку, де страхувальником будете тільки ви – представник.

  Купити автомобіль у самого себе не можна – це ще одне положення, про яке багато хто і не здогадується. Деякі підприємливі громадяни впевнені в безпеці “покупки за довіреністю”: мовляв, головне – отримати машину і генеральну довіреність, а потім можна переоформити авто на себе. Таке бачення ситуації оманливе. Адже, по-перше, “переоформити на себе” означає зміну власника, для чого довірителю необхідно укласти договір купівлі-продажу автомобіля. По-друге, розпорядитися автомобілем, якщо таке право передбачено довіреністю, можна, та ось тільки ст. 238 ЦК України забороняє представнику здійснювати угоди від імені особи, яку вона представляє, у своїх інтересах. Тобто продати автомобіль самому собі, як бачите, не вийде.

  Звичайно, кожному громадянину гарантовано право на судовий захист його інтересів, і проблеми з автомобілем, придбаним за дорученням – не виняток. Тим не менш, наважуючись на подібну “покупку”, спробуйте себе убезпечити, отримавши від “продавця” хоча б розписку, що підтверджує передачу йому певної грошової суми. Справа в тому, що якщо ви спробуєте заперечити укладений правочин з представництва в судовому порядку, вам знадобляться докази факту укладення договору купівлі-продажу та передачі грошей “продавцю”.

  Примітно, що цивільне законодавство України право в цілому негативно відноситься до здійснення правочинів, укладених з метою замаскувати той правочин, який сторони дійсно мали на увазі. Як у нашому випадку: фактично мова йшла про купівлю-продаж автомобіля, але де-юре цей договір був “прикритий” відносинами представництва. Такі правочини ЦК України називає удаваними, передбачаючи при цьому: ” Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили” (ст. 235 ЦК України), що, власне, означає застосування правил договору купівлі-продажу автомобіля. Саме для доказу безоплатності укладеного договору, виконання обов’язку покупця про передачу грошей за товар і самої ціни товару потрібна згадана розписка.

  Як видно, скупий платить двічі: заощадивши час і гроші одного разу, згодом можна зіткнутися з масою проблем, вирішення яких не тільки викличе значні  грошові витрати, в  тому числі судові, але й вимагатиме витрат сил, нервів і часу.

  Ще одним приводом для занепокоєння при придбанні авто за довіреністю може стати ризик арешту або конфіскації цього автомобіля, скажімо, за правопорушення або злочини, вчинені самим власником. Прикладом підстав для примусового (причому безоплатного!) вилучення автомобіля у представника може бути, скажімо, невиконання власником якого-небудь кредитного договору або заставних зобов’язань, або навіть конфіскація автомобіля як додаткова санкція за вчинений ним злочин.

  “Чому така несправедливість?!” – запитаєте ви. Відповідь очевидна: автомобіль, переданий представнику, залишається у власності власника, тому на нього може бути звернено стягнення. До слова, не менш важливою підставою для повернення автомобіля може стати шлюбний договір, за яким саме це авто переходить у власність подружжя, або розділ майна при розлученні і перехід права власності на це майно до другого з подружжя. Втім, практика підказує масу самих різних ситуацій.

    Щоб спробувати відвоювати своє право володіти і розпоряджатися придбаним за довіреністю автомобілем, в таких випадках доведеться звертатися до суду. 

      Позов був поданий до відділу ДВС районного управління юстиції про звільнення з-під арешту закладеного майна – автомобіля. Він був мотивований тим, що 27 березня 2009р. позивачам була видана довіреність на користування і розпорядження названим ТЗ в порядку передоручення. Надалі позивачам стало відомо, що на цей автомобіль накладено арешт у зв’язку з невиконанням власником договору застави перед банком, який, до речі, був укладений навесні 2008р. Примітно, що спочатку довіреність з правом передоручення була видана власником автомобіля 27 травня 2008 р., а 28 травня цього ж року він уклав договір застави цього автомобіля, отримавши банківський кредит. І вже потім, навесні 2009р., його представник, діючи в рамках передоручення, передоручив автомобіль позивачам.

     Суд встановив, що 24 вересня 2009р. було винесено постанову про арешт майна боржника за кредитним договором, згідно з яким на спірний автомобіль був накладений арешт і заборону відчуження. Однак, як не дивно, суд порахував, що доручення, видане 27 березня 2009р. (в порядку передоручення), свідчить про факт відчуження зазначеного автомобіля власником на користь позивачів. Загалом, суд порахував, що в цих правовідносинах слід застосувати ст. 60 ЗУ “Про виконавче провадження”, якою передбачено, що особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить йому, а не боржникові, може звернутися в суд з позовом про визнання права власності на це майно і зняття з нього арешту. На думку суду, саме цим правом скористалися позивачі, звернувшись з позовом. Тому позов було задоволено, а закладений автомобіль – звільнений з-під арешту. Звичайно, багато що в цьому рішенні викликає справедливі запитання, але, як кажуть, факт залишився фактом, і рішення винесено.

 

Comments are closed.